Про цю рослину як про перспективний ме-додай донедавна говорили та писали чимало. І от п. Закржевсь-кий С.В. ("Бджолярський круг", №2, 2012) оголосив небезпечні властивості ваточника - злісного бур'яна та отруйної рослини... Що ж далі? І де правда: перспективний і корисний чи шкідливий і небезпечний це вид для пасічництва? Ваточник відомий не лише медодайними, а й лікарськими, харчовими (!), технічними та декоративними властивостями. Ваточник сирійський, і справді, агресивний, як кажуть ботаніки, адвентивний вид для сільськогосподарських ланів. Але до чого тут медодайна база бджільництва? Там, де вирощують польові культури, ваточникові, звичайно, не місце. І то неправда, що його не можна вивести з території. Черкаські спеціалісти пропонують обробляти навесні та влітку проростки ваточника обприскуванням д.в.ізопропіламіновою сіллю гліфосфату (10 л/га) в суміші з іншими хімікатами (д.в. 2,4-дихлорфенок-сіоцтовою кислотою, д.в.клопіралідом, прилипачем тощо).
А от площі, де не вирощують сільськогосподарські культури, цілком перспективні для вирощування ваточника сірійського як цінного медодайного виду. Тут його агресивні біологічні властивості стануть пасічникові в нагоді: росте швидко, до умов зростання невибагливий, догляду майже не потребує, нектаропродуктивність висока. За різними авторами (С.Г. Миньков, М.М. Глухова тощо), цей показник коливається в межах 200-1000 кг/га.
Закржевський С.В. зауважує, що "...нектар ваточника для бджіл не шкідливий, але якщо людина з'їсть ложку такого меду, їй буде погано". Так, подібні застереження зустрічаються в літературі. Але хтось перевіряв їх? Чи, може, ви чули, скільки людей, що споживали такий мед не ложками, а чашками, потрапили до лікарні? А то повинно було б саме так бути, шановний п. Закржевський, бо ваточника в Україні вже чимало і збирають з нього нектар бджоли не кілограмами - центнерами, а то й тоннами.
А тепер факти. У США, звідки ваточник сирійський походить, він здавна вважається цінним медодаєм. Його масово вирощують у штатах Массачусетс, Північна Ка-роліна, Теннессі, Техас, Небраска, Каліфорнія. Зокрема, у Мічігані одна бджолосім'я іноді збирає з ваточника за сезон, пересічно, 23 кг товарного меду. А за сприятливої погоди нектару квітки рослини виділяють стільки, що велика бджолосім'я може за день зібрати 6-8 кг меду (!). Дивно, чому ж американцям від споживання такої кількості меду ваточника сирійського не стає погано? Адже, п.Закржевський, усій американській нації доцільно було б вийти на боротьбу з ваточником - небезпечним ворогом суспільства, якби ваші слова мали б хоч краплю істини...
Змушений вам, шановні читачі, дещо пояснити, перервавши аргументи на користь позитивної для людини медодайності ваточника сирійського. Чому ця рослина виявилась за походженням "американкою", а не "мешканкою" Близького Сходу? Так вже вийшло, що ботаніки помилилися. Справа в тому, що італійський мандрівник Корнуті виявив і вперше описав ваточник в Америці як кендир, якого бачив раніше на Близькому Сході (у Сирії). Потім відомий шведський ботанік Карл Лінней виявив цю помилку, але все ж залишив за рослиною видову назву "сирійський", чого із зрозумілих причин не слід було робити. Зокрема, в науковій літературі цей вид часто називають ваточником Корнуті на честь людини, яка вперше його описала, і щоб не наголошувати на псевдо-батьківщину ваточника - Сирії...
Тепер повернемося до характеристики властивостей меду з ваточникового нектару. Він світлий з легким жовтуватим відтінком, різниться тонким ніжним ароматом і надзвичайно специфічним приємним смаком. У спеку мед у стільниках швидко втрачає вологу, стає густим і важким. Тому його складно відкачувати. Стільники доводиться попередньо нагрівати, щоб збільшити плинність ваточникового меду. Отже, з відкачуванням краще поспішити, не вичікувати, доки мед у чарунках загусне.
А ще ваточник сирійський є цінною лікарською рослиною. У його насінні міститься строфант - дефіцитний для лікування серцевих захворювань засіб. Водним екстрактом із суцвіть ваточника обробляють виразки, нагноєння, місця укусів комах (у т.ч. і тих же бджіл). У суцвіттях ваточника міститься ефірна олія. Якщо зібрані в стані квітування суцвіття зберігати у марлевих мішечках, її вміст зростає до 0.3-0.7 %. До речі, цю ефірну олію активно використовує французька парфумерна компанія "Коті", а французи знаються на парфумах і шкідливі для здоров'я людини рослини для цього не використовують.
Відвар із кореневищ ваточника має сильні блювотні та проносні властивості. За легендою, саме так лікував хворих Ескулап (Асклепій), чиїм ім'ям назвав ваточник К.Лінней (на латині - Asclepias siriaca, Асклеniас ciriaka). У стеблах, а найбільше у кореневищах ваточника міститься густий і клейкий молочний сік, у складі якого отруйний для людини гліоксид асклепідіан. Саме він здатний викликати смертельне отруєння. Мабуть, це і стало головною причиною негативної оцінки рослин у деяких сучасних публікаціях, хоч наявність отруйних речовин в одних органах рослини не свідчить про токсичність інших. Скажімо, в тиса ягідного пагони та шпильки отруйні (надзвичайно отруйні!), а от шишкоягоди - солодкі та приємні, зовсім нешкідливі для людського організму. Кореневища і листя папороті орляка також дуже отруйні, а молоді листки в японців - національна страва, смачна, поживна і корисна для здоров'я. Їх (молоді листки орляка) японці та й дехто вже з наших (автор нотатки, зокрема) активно збирають щовесни. До того ж більшість отруйних видів рослин успішно використовується в медицині.
Тому не все так погано з ваточником, як це здається на перший погляд. І вже зовсім несподіваною для нас є інформація про їстівні властивості ваточника. Виявляється, американці (тільки не дивуйтеся) використовують ваточник сирійський... у харчуванні. Вони споживають молоді стебла цієї рослини навесні в салати, як у нас це роблять із проростами холодку (спаржі, якщо російською мовою). З молодих проростків ваточника також готують солодкий сік, а з квіток - навіть цукор. Звичайно, цей цікавий досвід корисно перейняти й популяризувати в нас, хоч він і не стосується теми нашої дискусії.
Важливо інше: ваточник сирійський - цінна медодайна рослина, яку цілком перспективно культивувати на площах, що не використовуються у сільськогосподарському виробництві. Це території рекультивованих земель, узлісся, галявини, береги річок і ярів тощо. Коли ж, скажімо, наш ваточник опиниться на ланах або на городах, тоді ставлення до нього буде тим же, що й до пирію, волошок, берізки. І не треба, п. Закржевський, дарма "воду каламутити" та пасічників лякати. Краще вивчити досвід тих піонерів-новаторів бджільництва, які не лише збагачують медодайну базу країни новими перспективними видами рослин, а й виконують ці роботи в промислових масштабах.
В.К. ТЕРЛЕЦЬКИЙ,
кандидат біологічних наук, доцент Луцького інституту розвитку людини Університету "Україна", ботанік. Бджолами займаюсь з 1991 р., а той раніше. На пасіці два десятки сімей.
Бджолярський круг/За рентабельну пасіку №3, 2012